вимордувала тисячі священиків. Ґільотинувати всіх (відрубувати їм голови — Ред.) було за довго і за нудно — отже топили їх сотками в ріках і в морі, нпр. у місті Нантес. Або складали їх живими в пивницях, буквально — мов оселедців у бочках одного на другім, верствами і так дусили. Або отвирали брами парижських вязниць, заповнених священиками, й видавали їх на знущання підюдженій та роз’юшеній товпі, котра виволікала їх на подвіря там розривала на кусники, грузнучи по кістки у крови. Іт. п. Все те замовчують історії француської революції. А й тепер! Тутейші священики се найбідніща верства француської суспільности. Вони нічогісенько не мають. Заробляють на життє шевством, кравецтвом і т.п. А з тим усім яке нині відродженє віри й реліґії у Франції! Чому француське духовеньство може так успішно боротися серед таких тяжких обставин? Легко додуматися. Тому не пишу про се.
Українська (галицька й наддніпрянська) еміґрація у Франції чисельно зовсім не дрібна. Але вона в найлучшім разі може викликати милосердє. Зате російська при всіх своїх хибах мусить імпонувати. Вона імпонує і Французам і Німцям. Чим? Здібністю до праці, підприємчивістю, артизмом, талантами, які вони внесли в Париж і Берлін. Славетні польські еміґрації не полишили сліду, але то: сліду в життю Франції. Поляки, хоч їх тут багато і хоч вони союзники, не мають ніякого значіння ні в літературі, ні в економії, ні в журналістиці, ні в науці. Натомість Росіяне тут імпо-
