ських історичних діячів, то тут Самовидець сяку-таку симпатію висловлює тільки двом — Сомкові й Сіркові, про більшість-же свого погляду не висловлює, а деяких, видатних, гудить. В боротьбі за гетьманську булаву поміж Сомком і Брюховецьким його симпатії цілком на боці Сомковому: «…войско козацкое, видячи, же Якимъ Сомко, не щадячи здоровя своего, ишолъ з войскомъ и добримъ приводцею быль, хотѣли учинити совершеннимъ гетманомъ [1]. Про Івана Сірка, Запорозького отамана, Самовидець каже, що з нього був «ватаг силній»[2]. До Виговського ставиться Самовидець надто неприхильно й закидає йому його «фортель лядскій», що-до гетьмана Юрка Хмельницького; він каже, що він одурив на Раді простий народ і забувсь, що для нього зробив старий Б. Хмельницький: «запомнѣлъ того скоро Выговскій, же старій Хмелницкій, з неволѣ оного от татаръ вызволивши, такимъ паномъ учинилъ, а не тилко его самого, але и усѣхъ покревныхъ его збогатилъ»[3]. Неприхильно ставиться Самовидець і до Брюховецького за те, що той, здобуваючи владу, спирався на чорний народ; адже-ж чернь нищила заможних козаків і старшин, і тії, після Чорної Ради мусіли ховатися й міняти свої кармазинні жупани на сермяги (стор. 77). Вороже він, як ми були бачили, ставився і до Петра Дорошенка за його спілку з татарами-бусурманами; його він зве «подданній незбожній» турецького султана (стор. 115). Вороже ставився Самовидець до гетьмана Многогрішного за його пиху; за цю пиху його вже, мовляв, було покарано, бо він упав з ґанку і скрутив собі в'язи, отож якийсь час не міг навіть говорити, але видужавши він не хтів був схаменутися, і за це на нього згодом наслано було кару. Тут автор натякає на те, як у нього віднято гетьманство, вивезено його на Москву, де з його знущалися, а потім із жінкою заслано до Сибіру. «И такъ, — каже Самовидець, — скончилося гетманство Многогрѣшного, которій собѣ клятву соборную святѣйшого патриярхи нѣ во что поважаючи, совсѣмъ въ нѣвецъ пойшолъ; а маетность его розно старшина подѣлила»[4]. Іще неприхильніш ставиться він до гетьмана Самойловича: адже з його, мовляв, людина пихата, здирця і скнар; він закидає йому втрату Чигирина і зраду проти московських монархів у кримському поході, коли він умисне звелів запалити степ (стор. 169–170). Яскраву характеристику гетьманування Самойловичевого у Самовидца ми подамо далі. Цікаво, що до гетьмана Ів. Мазепи Самовидець ставиться в жадному разі не вороже, а швидче прихильно. З прихильністю він оповідає про те, як обирали Мазепу на гетьмана, причому завважує, що родом він був із старожитної української шляхти і, «у войску знаной», що він зараз-таки, як його було обрано, почав сваволю припиняти, скинув оренди на горілку, то-що (стор. 171). Літопис Самовидця кінчається 1702 роком, тоб-то до того часу, як Ів. Мазепа перейшов на бік Карла Шведського; отож ми й не бачимо у нього Мазепиної характеристики узагалі і не знаємо, як ставивсь літописець до Мазепи після подій 1709 року. Як ставився Самовидець до инших українських історичних діячів невідомо: навіть про Богдана Хмельницького він не висловлює свого власного погляду,
