ані прихильности, ані неприхильности, хоч свою прихильність виявляє в тім, що звертає найбільшу увагу саме на події цих часів. До московських царів і московської держави узагалі Самовидець ставиться дуже прихильно. Московського царя він титулує «Царскимъ пресвѣтлымъ величествомъ всея Россіи Самодержцемъ», і, як ми знаємо, вітає Переяславську умову, хоч ніякої характеристики царя не подає. Зате сина його, Федора, дуже вихваляв за його прихильність до українців. «Мѣсяця мая государъ царъ московский и всея Россіи Ѳеодоръ Алексѣевичъ померъ з жалемъ усего християнства в молодихъ лѣтехъ, которій великую любовь до нашого народу мѣлъ, бо и набоженства на Москвѣ нашимъ напѣвомъ по церквахъ и по монастирахъ отправовати приказалъ, и одежу московскую отмѣнено, але по-нашому носити позволилъ»[1]. Самовидець цікавився московськими подіями за часів Федорових, і тому проф. Замисловський дуже цінує його літописа як джерело для історії царювання Федора Олексієвича[2]. У літопису Самовидця взагалі сила-силенна звісток про московську державу і про приїзд до Москви східніх патріярхів для суду над патр. Ніконом, до якого він ставиться прихильно (стор. 97, 108); про повстання Ст. Разіна, що спирався на свавільне козацтво (стор. 97); про те, як московське військо знищило Соловецький манастир за те, що ченці не хтіли були виконати постанов Московського собору про виправлення божественних книжок. Самовидець висловлюється проти переслідувань за релігійні погляди й докоряє за це сплюндрування манастирів, кажучи: «за тое тотъ монастир спліондровано, которій на увесь свѣтъ славній, и святихъ чудотворнихъ мѣлъ у собѣ; и за тие новіе рѣчи многихъ черцовъ, поповъ и свѣцкого стану людей у земли Московской помордовано, же того не хотѣли приймами, але на старомъ держалися, як перед тимъ было. [3] Оповідає він і про смерть царя Федора Олексієвича, про поголоску, що його отруєно, про стрілецькі повстання й вибори царів (дуже яскраво — стор. 152–158), про озівські походи Петра I й участь, яку брали в цій боротьбі українські козаки (стор. 185–191), про змову на Петра Соковнина і Циклера, про його закордонну подоріж (що він гуляв) (стор. 191–196), про стрілецький розиск і страшенні кари на стрільців, коли цар стинав їм голови (стор. 196–198), про велику північну війну зо шведами (стор. 199–207). Очевидячки, царювання Петрове не аби-яке вражіння на Самовидця справило, отож він позаписував, як сучасник, чимало таких звісток про російську державу, що подій на Вкраїні безпосередньо не торкалися.
Про те, яку літопис Самовидців вагу має, в історичній науці встановлено так що й одноголосний позитивний погляд, як на першорядне джерело серед усіх козацьких літописів. З нього користувався літописець Граб'янка. Дивно, що не знав його Величко. Користувався і Ріґельман у свойому «Лѣтописномъ повѣствованіи о Малой России». Його знали й давні українські історики — М. О. Максимович, що мав у себе два його списки (один од мітр. Євгенія) і М. О. Маркевич. Куліш каже про літопис Самовидця: «Я відкрив
