Зберігся тільки один список Величчиного літопису (Поґодінський). Список оцей, здається, чи не належав самому-ж-таки Величкові, ба навіть був і його власний автограф, хіба-що за вийнятком декотрих актів і умов, що їх було написано иншою рукою і вставлено до тексту літопису згодом. Писано літописа скорописом початку XVIII ст. Рукопис оздоблено 10 портретами гетьманів — Богдана Хмельницького, Виговського, Юр. Хмельницького, Брюховецького, Тетері, П. Дорошенка, Многогрішного, Ханенка, Самойловича, Мазепи. Ці портрети вставлено до тексту рукопису, тушовано тушшю, але не дуже-то вміло, не по-мистецькому.
Єдину автобіографічну звістку подає про себе сам Величко в своему літопису (III. стор. 90): «Сего жъ 1690 року, на самомъ початку его, между свята Рождества Господня, началъ я, сихъ лѣтописнихъ дѣяній графъ и сказатель (въ килконадцять лѣтъ будучи), служити войску Запорожскому, въ поважномъ дому зъ пановъ Малоросійскихъ благородного Его Милости пана Василія Леонтіевича Кочубія, писаря на тотъ часъ войскового енералного, за преречоного гетманства Мазепового; служилемъ же вѣрне и тщаливе, якъ моя мнѣ повелѣвала цнота, не тилко въ домашнихъ пана моего дѣлехъ всякихъ, а найбарзѣй писарскихъ, але и войсковихъ нужнѣйшихъ и секретнихъ на тотъ часъ, такъ до самого Пресвѣтлѣйшого Монархи Всеросійского Петра Алексѣевича, яко и въ цѣфѣрнихъ въ его жъ монаршихъ дѣлехъ, отъ Гетмана тогда бывшихъ до Господаровъ Волоского и Мултанского за исправленіемъ пана моего корреспонденціяхь, которіи канцеляріи войсковой не были явними. Послуживши зась въ такихъ премногихъ неусипнихъ трудахъ чрезъ лѣтъ 15, зосталемъ за тую мою службу вправленъ до канцеляріи войсковой енералной на початку року 1705, въ которой зъ между худшихъ братіи моей былемъ не послѣднимъ въ дѣлехъ писарскихъ, сполна чрезъ лѣтъ 4; нимъ за тую мою долговременную и вѣрную службу моя недоля крайнимъ мнѣ на самомъ концу рока 1708 заплатила нещастемъ, которое впредь въ помененомъ року припомнѣтися можетъ». Отож, виходить, що Самійло Величко почав свою канцелярську службу у В. Л. Кочубея, генер. військового писаря з року 1690 — тоді він був іще молодий, мав щось двацять років. Службу цю він провадив і у військових справах, дуже поважних і секретних. Служив він там п'ятнацять років (аж до 1705 р.), а далі геть аж до 1708 р. був за писаря чотири роки. Лиха недоля, що його спіткала року 1708 — це, певне, було те, що його усунуто було з посади у звязку з тим, що його патрона, В. Л. Кочубея, смертю покарано; можлива річ і його самого було притягнуто до слідства. В усякому разі, на превеликий жаль, Величко не описав цікавих подій, що відбувалися за Мазепиних часів після року 1709. Отже, коли про Самовидця можна тільки здогадуватись, що він служив у військовій канцелярії, про Величка це ми знаємо напевне з його-ж-таки власного свідоцтва; з нього був писар і не останній поміж инших; він близько стояв до військових і цивільних справ, ба навіть що-найсекретніших, адже була з нього довірена людина у генерального військового писаря Кочубея. Це давало йому спромогу дізнатися про найважливіші справи
