Величкового життєписа, що за нього ми вже були казали раніше, новими звістками про ті часи, коли він уже осліп, був надто старий, а все-ж не кидав своїх науково-історичних праць. Вони пояснюють нам і його настрій за ті часи. Я, — каже він, — сам був-би радий читати, але я осліп і мусів не без жалю надолучати нашим, щоб вони мені читали книжки. І, слухаючи, ознайомився з цією космографією і хоч вона була не друкована, а рукописна і мала силу помилок, одначе, слухаючи її, як той ворон, сидючи у норі, довідавсь про те, про що за ввесь свій довгий вік, мандруючи по різних землях і сторонах, не міг-би дізнатися. З неї і ти, чителнику, можеш тепер дізнатися про всі племена людські і монархів, про їхні звичаї, а також про великі і малі міста, про їхні гарні будинки, про гори, моря, острови, річки, дерева, зілля, каміння дорогоцінне й про инші речі. І тому, — каже Величко, — я звелів хлопцям, що вже тямили писати, попереписувати усе це для тебе, чителнику; прохаю тебе тепер вибачити мені ці помилки, що їх вони наробили через свої лінощі, одуривши мене самого, бо я, сліпий, не міг сам цього виправити. До цього приклав я першу частину війни Хмельницького з поляками, котру переложив з віршованої польської книжки «Woyna Domowa» лубенський полковий писар Стефан Савицький. Може, пан Савицький переклав був і всю книжку Твардовського, а всю книжку Твардовського, а в усякому разі инші дві частині переклав і я сам у свойому літопису, може не так гарно, як це зробив Савицький. Підписавсь Величко так: «Истинній Малія Россіи сынъ зъ племени Хазарского и изъ слугъ войска Запорожского найменшій слуга Самуйло Василіевъ Величко». Цікаво, що за предків українських козаків Величко вважав хазар. Виходить, що ще року 1728 проживав він у Диканці, маєтності Вас. Кочубея, де вчив хлопців грамоти, дарма що з нього був сліпець, і доручав їм переписувати космографію з готового рукопису. Він гадав, що цю книгу було мабуть надруковано, але мусів користуватися з рукопису. З цього рукопису взято й уривок про війну Хмельницького. Це уривок поповнює мало не всі ті роки у Величчиному літопису, що їх загублено, його Величко взяв з «Woyny Domowey» Твардовського у перекладі Савицького, що він, як ми знаємо, взагалі був за його головне джерело для цієї доби. До цього уривка Величко робить таку примітку: «Дозде зъ вѣршовой книги Твардовского на гисторіялній сенсъ переводъ, благоразумнаго мужа пана Стефана Савицкого, писара полкового Лубенского, мнѣ, Самойлу Величку, случися видѣти и переписати велѣти» (IV, стор. 84).
Комісія Гадяцька 1658 року доповнює оповідання самого Величка про Гадяцьку умову. Цей документ видавці взяли з рукописного збірника М. І. Ханенка і надрукували в «Исторіи Малороссіи» Н. А. Маркевича (III, стор. 159), але за списком, де було багато помилок. Тут уміщено Гадяцьку умову, ствердження її, присягу короля, Гнізненського арцибіскупа, польських гетьманів, печатарів і маршалка.
«Реестръ всего описанного при бытности пана Димитрія Полоцкого, войта Магистрату Кіевского и Пана Яска Кривого, Бургмистра Кіевского, по указу Его Ясновельможности Гетмана Мазепы, имѣнія Семена Палѣя. Учинень 1704 году, октября 12 дня». Це дуже цікавий
