ФЕОДАЛЬНИХ ВІДНОСИН (VI – СЕРЕДИНА XIV ст.)
Слов'яни як окрема етнічна одиниця з своїм власним іменем (склавіни) вперше згадуються на сторінках писемних джерел в середині VI ст. Історик готів Йордан у творі «Гетика» (закінченому в 551 р.) писав: «Від витоку річки Вісли на безмежних просторах оселилось багатолюдне плем'я венедів. Хоч назви їх змінюються, в залежності від різних племен і місцевостей, проте, головним чином, вони називаються склавінами і антами. Склавіни живуть від міста Новієнтуна і озера, яке називається Мурсіанським (місто і озеро локалізуються в Подунав'ї. — Авт.), до Дністра, а на півночі — до Вісли. Свої поселення вони влаштовують в болотах і лісах. Анти ж, хоробріші з них, живуть на вигині Понту і поширені від Дністра до Дніпра»[1]. Отже, у VI ст. слов'ян знали під іменами венедів, антів, склавінів, останні з яких були найчисленнішими. Їх поселення займали великі простори між Дунаєм, верхів'ям річок Вісли і Дністром.
На території, відведеній Йорданом слов'янам, знайдено багато археологічних пам'яток (поселень і могильників) VI — VII ст. Головними рисами матеріальної культури вони схожі між собою, і це дає підстави зарахувати їх до однієї археологічної культури, яку назвали слов'янською культурою празького типу[2].
Пам'ятки празького типу на території Північної Буковини виявлені більш як у 40 пунктах. На поселеннях Кодин поблизу с. Остриця, Коровія II, Кам'янка і Глибока Глибоцького, Задубрівка Заставнівського та Рашків Хотинського районів відкрито типові для цієї культури напівземлянкові житла (дерев'яні будівлі, нижня частина яких вкопана в землю) з прямокутною піччю-кам'янкою в одному з кутів. Житла були невеликими: їх площа в середньому становить 8—16 м². На селищах
