Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
22


А кучери по плечямъ выюцьця —
То ризно, вкупочку зберуцьця…
Симнадьцята теперъ весна
Одъ роду нашій шла Царивнѣ;
Багацько сваталось — вона
По гарбузу имъ, бо неривни.
Отъ Царь поставыть стовбъ велѣвъ;
На нёмъ Царивну посадывъ:
»Хто видсиля іи достане,
Той тутъ-же женыхомъ ій стане!«
А стовбъ высокый, геть-куды!
Ёго изъ мрамуру зробылы,
И объявылы, щобъ туды
Всѣ Лыцари попрыѣздылы.
Де въ Бога той народъ набравсь!
Немовъ базаръ розташовавсь:
И тѣснява, и гукъ, и драча!
Крыкъ, гвалтъ! Такая нестояча!…
Тоди два старшыи браты
Пишлы дывыцьця изъ жинкамы;
А дурень — тожъ… »Куды-то ты?«
— »Да, бачъ, въ березнякъ за грыбамы!« —
Зайшовшы въ лѣсъ у гущыну, —