Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
25


Але, бачъ: ничого робыть;
Пишлы Царевѣ доложыть;
А Царь дочку велѣвъ позваты
И — молодого показаты:
Царивна въ плачъ: »Цуръ! Пекъ ёму!…
Зистанусъ дѣвкою довѣку!
Нехай не буду никому,
Нижъ мужомъ мать сёго калику!«
— »Ой, доню, ни!« — Царь ій сказавъ;
»Винъ твій, бо самъ тебе доставъ;
Не рюмай же! Такая доля!
На все е, певно, Божа воля!
Готовся завтра икъ вѣньцю!
Дѣвычь-вечиръ сёгодни буде;
Позвать швыдчій музыку всю!
Да щобъ збиралыся и люде!«…

Давно день къ вечору звернувъ.
Отъ ничь покрыла всѣ дорогы;
На небѣ мѣсяцъ, отъ, нырнувъ…
Отъ выставывъ зъ-за хмары рогы…
Зиркы, те й дѣло, що юлять:
Покажуцьця, та въ хмары впять;