найтяжшого факту, а приступає до него нагло і кінчить скоро. Слова, котрі для критика звучать таким цинізмом «що коли-б єму прийшло ся ще раз жити, то жив би як тепер и став би тим самим, чим тепер єсть» — доводять лиш, що борба в нім не утихомирила ся, що по літах, в хвилях роздуми всі ті фактори, що зневолили єго до того чину, стають перед ним так само живо, як в перших хвилях борби.
В розгарі закидів критик гіршить ся, що до упадку «Пана Судіі» причинили ся довги студенцкі і женитьба з бідною дівчиною, а одночасно розвідку «про жінку середноі верстви» називає знакомитою. А прецінь головна думка тоі розвідки та само, що в оповіданю «Пан Судія.» — Тут і там стоіть, що заробок одного чоловіка не вистарчає на цілу родину, і що при якихъ небудь надзвичайних видатках, родинних нещастях, браку помочи з боку, такоі н. пр. як посаг жінки. — буджет домашний може не дописати. Та хиба ріжниця, що в розвідці кінчить ся упадком жінки, а в оповіданю мущини, з чого лиш така виходить мораль: «дайте нам спосіб до самостійного удержаня, до рівного з вами зарібку, а ми не будемо деморалізовати вас і себе.
Якусь претенсію до морали підносить також критик в оповіданю Ганни Барвінок «Перемогла,» але соромить ся розбирати те оповіданє, і лиш говорить, що та писателька «любує ся в голоснімъ говореню того, що звичайно голосно не говорить ся, а тим менше пише ся,» і що се просто з Парижа спроваджена «парасолька,» котра однак «у нас не носить ся так до сонця, а більше від сонця.» Після сего можна би думати, що Ганна Барвінок говорить дійсно о чимсь ніколи у нас небувалім, наколи нам приходить ся дивувати, длячого критик ту загально звістну з цілого ряду на народних мотивах опертих оповідань писательку висилає
