де ми зустрічаємо дуже подібні риси як-раз у виображенні комонників (оскільки це дозволяла робота з більш цупкого та крихкого матеріялу), але лише не в трактовці голів комонників, де більш помітна риса західньоевропейська, «романська».
Композиція обох рельєфів являє симетрію в дусі східнього, «геральдичного» стилю. Два комонники їдуть назустріч один одному; кожний з них займає майже половину плити; між ними вільне місце. Це вже одно зовсім не в'яже фігури, творить вражіння майже повторености форм, що й завело дослідників і утруднило їм з'ясувати рельєфа. Зауважимо, що в композиції наших рельєфів є вихід з пут геральдичного стилю: фігури праворуч забирають трохи менше місця, аніж фігури, що містяться на лівому боці рельєфа, — отже центр композиції, себ-то вільне місце між фігурами, лежить правіше, аніж геометричний центр плити. Це залежить від того, що мотиви лівих і правих комонників зовсім ріжні, восходять до ріжної мистецької традиції і лише підведені під один загальний стиль. Отут, у виясненні артистичної форми, лежить вияснення і ваги, і походження рельєфів.
Перейдемо до докладного опису рельефів з погляду мотивів, що на них виображені.
На першому рельєфі, що його зазначив Закревський (він почасти попсований), ми бачимо двох верхівців, що їдуть назустріч один одному і забивають драконів.
З лівого боку вміщено комонника, який скаче стрімголов праворуч так, що задні ноги коня стоять, твердо спираючися на землю й відкинуті назад, а передні паралельні одна від одної, винесені вперед і висять у повітрі. Так треба їх і реставрувати на підставі другого рельєфа. Те, що ноги так витягнуті, що спираються на землю і мають гострі коліна — результат невмілого добавлення. Перед нами образ гону коня в кар'єр, відомого з пам'яток класичного Сходу, напр., Єгипту, а особливо Асиро-Вавилонії. На куюнджукських рельефах, або, напр., на дверях з Балавату цей кар'єр із викиданням передніх ніг у повітря і спиранням на відкинуті задні, з паралелізмом ніг, — вжиті не тільки для того, щоб виобразити верхівців, які з запалом женуться за чимсь, але й для тварин, на яких полюють. Те саме ми бачимо в мікенському і архаїчному грецькому мистецтвах (див., напр., вазу Франсуа), що засвоїли собі східній стиль[1]. В класичному грецькому мистецтві ми бачимо замилування у виображенні иншого бігу коня. Насамперед треба зазначити не кар'єр, а гарцювання конем, затриманий галоп; такі, напр., процесії юнаків-комонників на панатенейському фризі Партенона. Певна річ, це церемоніяльна хода коня.
Але навіть у виображенні бою уживався східній мотив сильного галопу; тут задні ноги коня не відкинуті, а підтягнуті під живіт, а передні перебирають у повітрі. Найкращі приклади — стела Дексилея 394 р. до Р. Х. і саркофаг Олександра у Сидоні. Варте уваги, що в обох цих випадках їздець нападає на ворога. Так ми повинні реконструювати верхівця Олександра на відомій помпеянській мозаїці. Східній мотив рідко коли можна зустрінути; див., напр., фриз Мавзолея з амазонками, та й то кінь передніми ногами перебирає в повітрі.
Грецьке мистецтво відкинуло паралелізм ніг кінського кар'єру і прийняло більш ріжнорідний характер форм у виображенні галопа — стриманого (церемоніяльного), і вільного. Можливо, що ріжниця була в самій природі: кар'єр виробився в широких степових просторах Азії; стиснута горами Еллада виробила инший біг коня.
- ↑ С. Рейнак уважає, що цей кар'єр був здобутком мікенської культури, який потім перейшов на Схід.
