дою жінкою дивилася зимою на мешкання вашого діда, Альбінського, що як зачароване житло з освітленими вікнами лежало там унизу між білими деревами, мов срібна мрія. Згадувала неодно з минулого, — гарне і сумне, а пізніше, вже старшою, все мала бажання побачити вас зблизька. Говорили про вас, що ви „чиста“ бабуня Альбінська, народжена може і на те, щоб залагодити все, що блукало темними тінями з минулого між добрими і злими вчинками людей.
Дора, приступаючи до вказаного вікна, дивилася хвилину крізь нього:
— Справді, звідси чудово видно наше мешкання, сад, тополі при фіртці, а навіть вікна тети Олі і мої. Зимою мусить бути дійсно гарний вид звідси. Зимою я буду до вас хустинкою махати, панно Оксано, або по умові вікна освітлювати, даючи собі тим знак на побачення.
Сказавши це майже весело, вхопила свій капелюх, і беручи Оксану під руку, вийшла спішно з хати.
Юліян слідив за обоїма з вікна якийсь час як ішли алєєю. Побачивши саму маму в кімнаті, спитав: — Кілько їй років, мамо?
— Кому, сину?
— Їй, тій Альбінській.
— Мабуть цього року скінчить девятнацятий, так згадувала якось її тета. Чи подібна до Еви?
— Ні. Скоріше контраст. А обі Альбінські, — додав і між його бровами показалася зморшка. — Не знати, в котрої більше тої цінної крови вдержалося…
