сирий матеріял, щоб нам зріктись клясичної фільольоґії, обійтися без виховання духа.
— А про богословя, що думаєш сину, спитаю я тебе, як колись раз.
— Нічого, тату, нема причини зміняти свій плян і йти на „апостола черні“.
— Скоро можна мати хліб й працю, хлопче, для темного брата.
— Я й так перебюсь і причинюся до освітньої праці.
Годинникар водить за сином спрагненими очима, якби шукав полекші для фізичного терпіння. Син, хоч уже майже тиждень дома, не може освоїтися, що він дійсно тут. Що-хвилини сідає коло батька і приглядається йому. Оповідає, як на чужині не дармував, заробляв й щадив як міг.
— Яким способом заробляв? — несміливо питається мати.
— Давав лєкції славянських мов та найбільше придавалася мені фізична сила. Передягався в робітничу одіж, зявлявся при розпочатих будинках і там діставав працю. Оповідав як подорожував з Едвардом, щоб доповнити придбану науку. Він не міг не заходити до театрів. Коли пригадував деякі театральні пєси, заслонював на хвилину очі неначеб попри них пересувалися ще раз картини, які бачив. Слухав з Едвардом потрібних відчитів, знайомився із студентами ріжних націй. Раз навіть один багатий американець заанґажував його до своїх двох молоденьких синів на виховника, але під
