А далї по хвилї, глянувши вперед себе десь немов у далечину острим, принизуючим, задуманим поглядом, сказала звільна з гірким усьміхом: — А я тобі кажу, Мартухо, як казала нераз уже, і нераз казати буду, що царство на земли належить ся тобі…
Коли вернула ся від матери, артистка кинула ся до неї з подвійною любовю; здавало ся, відкрила на нїй знов якусь там „красу“…
Але вона приїхала прибита. Її мати лежала дуже хора і вона приїхала лише на те, щоб у родичів своїх учениць у музицї просити відпустки з на дві недїлї, бо мусїла доконче назад вертати…
І полагодивши свої орудки — виїхала знов, віддаючи нам під особлившу опіку свій улюблений інструмент, „щоби на нїм жадна з постороннїх дївчат не грала і не дразнила фалшивими акордами резонатора“.
Вернула ся скорше як за дві недїлї.
Її мати померла і по похоронї вона вернула ся.
Приїхала блїда, тиха, — мов замерзла на тїлї і дусї.
Коли увійшла в кімнату, потягнула за собою довге пасмо холоду з надвору… Ганнуся аж рамена в гору підняла…
— Се подих смерти завис на минї, — оправдувала ся вона, побачивши рух Ганнусї. По тім скаржила ся, що не може огріти ся…
Пізнїйше усїла на свій фотель коло коминка…
Не можу її забути, як там сидїла… Довгу, чорну ротунду обшиту футром около шиї і аж до ніг закинула на опашки, спинаючи її недбало на грудях своєю рукою до купи мов білою аґрафою. Темний вузол волося її спустив ся їй аж
