кишені олівець. Всі дивилися на нього цікаво, що то він зробить.
— Дивіться, братчики, на тую паличку — сказав він показуючи олівець.
— Дивимось, олівець тай годі.
— Простий чи зломаний?
— Давай, подивимось, тоді скажемо.
Почали вони дивитись на нього, роздивилися всі, тай віддали.
— Цілий, простий, не зломаний — сказали вони.
Тоді Санько встромив олівець у склянку з водою і сказав:
— Ну, дивіться на нього тепер.
Всі обступили і стали дивитись. Олівець у воді здавався ніби зломаний. Отся його частина, що була зверху над водою, була простісінька, а та, що в воді, гей би похилилася в бік, як би олівець у воді був зломаний.
— Вийми його геть із води! вийми геть! загомоніли трохи чи не всі.
Санько виймив. Олівець був простісінький.
— Ану, знов у воду!
Санько знов устромив той олівець у воду, і він знову здавався, як би переломаний під водою.
— Ото чуд, братчики! Хіба він і справді не бреше? Чого ж це так? Скажи нам, розумна голово!
— Кажу ж вам, що коли світло переходить із повітря у воду, або з води у повітря, воно бере иншу дорогу. Коли ми дивимося з повітря у воду, олівець гейби переломаний у воді, а коли би ми подивились з води на повітря, тоді здавалось би, що олівець зломаний у повітрі. От, коли будете в літі купатися, тоді пригадайте собі моє слово, то й побачите, що я вірно кажу. Сховавши голову під воду, вистроміть з води палець, тай подивіться. Та частина пальця, що під водою, буде проста, а та, що зверху над водою, буде здаватися як би надломана.
— Що ж воно таке, від чого се?
— А ось від чого: Ми бачимо у воді олівець, бо від нього світло йде. Як би не йшло, то ми й не бачили б олівця. Отсе світло йде крізь воду простісінько, а як дійде до повітря, то проміння зараз у бік ломиться, бо повітря рігше, а вода густіша.
— Та як ломиться?
— От бачите. Та я почну трохи з дальшого. Дай, Катре миску. Ставай, Якове, і дивися через край миски“.