— Ну, добре: швидше всього бігає світло.
— Яке світло? — запитали його.
— А те світло, що від сонця, від зір, від каганця.
— Як же воно швидко бігає?
— А так, що швидше як твоє слово; ти в цьоту куті сказав слово, а в другому вже й чути, — а світло ще швидше добігає.
— А скілько ніг у твого світла, дві, чи чотирі? — спитав хтось усміхаючись.
— Без ніг моє світло бігає, а краще як на чотирьох.
— Овва!
— Ні, так. Найпрудкіший кінь в одну мінуту й милі не пробіжить, а світло в одну мінуту більше двох міліонів миль пробігає.
— Ой, ой, ой!
— Та він нас дурить, хлопці!
— Ні, не дурю, а правду вам кажу.
— Як же ти знаєш?
— Як це ти докажеш? — запитали його.
А ось як: ви мабуть бачили, як стріляють із гармат або з рушниць. Холи хто випалить із рушниці, ти насамперед побачиш світло, хоч як далеко стояти будеш, щоби тільки можна було бачити, а гук почуєш опісля. От із сього ж то й видко, що світло біжить швидше, ніж гук; а коли виміряти як хутко доходить до тебе гук із рушниці, то можна виміряти швидкість світла.
— А ти хіба міряв?
— Були такі, що й без мене вже давно зміряли.
— Як те вони зміряли?
— А зміряли вони ось як: Два чоловіки змовилися, щоби рівно о півночи, у дванадцятій годині випалити з гармати, тай розійшлись на цілу милю. Один став коло гармати, а другий відійшов від нього на милю, щоби слухати. Як тільки настала північ, рівно 12. година, тоді той чоловік, що стояв коло гармати, випалив із неї, а другий подивився на свій годинник, як тільки побачив, що той випалив, тай замітив, скільки часу пройшло від блиску до гуку, чи мінута, чи пів мінути, чи менше. От таким чином люде дізналися, що гук за одну мінуту пробігає несповна три милі.
— Ну, дальше, кажи до кінця.
— Чого ж тобі ще треба?
— Та се ж гук виміряли так, а світло?
— Спробами дізналися, що за одну мінуту світло пробігає трохи чи не два з половиною міліони миль.
