пір року як символи тих вічних істин, себ-то тих священних споминів, які вона поминає своїми обрядами. Так отже паралельно з комеморативною рисою релігії автор відзначає і її позаісторичний характер: такий елемент в релігійних обрядах, що залежить не від якихсь історичних, чи ніби-то історичних, мітичних споминів, а від явищ, що відбуваються поза якими-будь історичними поділами часу.
Автор відзначив сю другу рису релігійних обрядів, але не розвинув її відповідно і не використав вповні її значіння для досліду соціальної нам’яти. Він оперся на поминальнім моменті релігії, бо спомини про релігійні події здались йому найбільш відповідними для аналізу значіння релігії для нам’яти. Але він не завважив, що не тільки счі спомини про священні події, які відбилися у віруваннях релігії, мають значіння „рамок“ для нам’яти, а мають його і сами обряди як системи періодично повторюваних дій, незалежно від своєї поминальної функції.
Се значіння обрядів він міг найкраще показати на обрядовім році, як він дотримується сільсько-господарськими верствами в таких суспільно- стях, де сі верстви ще заховали всю свою побутову незалежність і не перетворилися під впливом міста. В такім побуті релігійний обрядовий рік, пристосований до природнього року, тим самим тісно звязується з господарським циклом, який в хліборобстві притримується тісно сезонових змін у природі. З того витворюється спільність дат визначних подій релігійного року (свят) і визначних моментів в господарстві (зокрема початків ріжних сезонових робіт). Релігійні свята, що зливаються з ріжними моментами господарського значіння, надають свій релігійний престиж сим економічним моментам та позбавляють їх тої одіоз- ности, яку мають инші господарські заняття для релігійного життя.
З огляду на се й глибокий поділ між релігійним і світським життям, ЩО являється правилом всюди инше — в селянськім побуті не може бути вповні дотриманий. Одна з основних ознак сього погляду та, що дні, освячені релігійною пам’яттю, повинні відділятись від всіх инших днів припиненням звичайних занять людей в сі посвячені дні. На селі ся ознака не має пристосовання — власне через зазначену тотожність, або сумежність дат священних і дат таких, що мають значіння для господарського життя. Навпаки, багато свят має тут свої спеціяльні праці, чисто економічної ваги, що завдяки свому контактові з священним періодом (святом) сами здобувають'священний характер. Тому навіть коли нема необхідности виконувати господарську дію у свято, її виконують символічно, відмічаючи тим самим її близькість до священного.
Не можемо вияснювати тут соціологічного значіння сеї близькости релігійного і економічного моменту в селянськім побуті, але звертаємо увагу на важний вплив, що має се явище для суспільної пам’яти селянства, — себ-то для переховування споминів. Бо через сей контакт з священним сі визначні моменти господарського життя дістають окремий характер, що ізолює їх від решти днів, а з другого боку звязуе їх з аналогічними датами річного кругу. Відрубність їх помітна не тільки в поведенню людей, але і в способі їх думання: в думках і в споминах сі дати і все що з ними звязане займають окреме місце, і саме згадування сих священних моментів відбувається инакше, ніж згадування звичайних „цивільних“, чи профанних подій. Се явище знайоме етнографам, що досліджують народню обрядовість. Дуже часто трапляється, що коли розпитують селян, а особливо селянську молодь, про порядок святкування яких-небудь свят отсього релігійно-господарського характеру, або про пісні, що з ними звя- зані, і се розпитування діється в невідповідну пору року: напр. на-весні розпитують про Різдво, або зимою про Купала, то відповіді бувають дуже невдо- вольняючі. Буває навіть так, що оповідачеві настільки трудно розповісти про дане свято, що замість того він пропонує опис якогось иншого свята, яке тоді на порі, пр. коли се зима: замість опису русалки запропонує заспівати колядок. В нашій обстанові такі відповіді роблять вражіння вже простої недогад-
