Природно-заповідний фонд Київської області
Згадуючи історію заповідної справи Київщини, не можна обійти тему участі громадських об’єднань у розвитку мережі ПЗФ. Особливо значущою була їх роль в останні роки, що було пов’язано з діяльністю нового складу Дружини охорони природи м. Києва, НЕЦУ та Київського еколого-культурного центру. Протягом 2007—2010 років спільними зусиллями цих організацій, із залученням фахівців інститутів зоології та ботаніки НАН України, було підготовлено понад 100 обґрунтувань на створення нових територій ПЗФ Київщини. З числа зазначених обґрунтувань, на момент підготовки цього видання, реалізовано 24. На базі напрацьованих обґрунтувань, в 2008 році Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Київській області затверджена Програма розвитку мережі природно-заповідного фонду області. 22 липня 2008 р. в Держуправлінні ОНПС в Київській області відбулась міжвідомча нарада з питань розвитку заповідної справи в області, в ході якої сформовано робочу групу з питань розвитку заповідної справи, до складу якої також увійшли представники НЕЦУ, ДОП м. Києва та Інститутів зоології і ботаніки НАН України. Члени робочої групи були запрошені на засідання Колегії Держуправління 25.12.08, де озвучувались успіхи та спільні здобутки в галузі розвитку заповідної справи області. Ще одне засідання робочої групи відбулось 15.01.2009. В результаті активності керівництва Держуправління, виникла низка пропозицій щодо необхідності створення об’єктів ПЗФ місцевого значення від самих землекористувачів: сільських та районних рад і лісогосподарських підприємств. За сценарієм Держуправління, створена робоча група могла б розглядати пропозиції та готувати наукові обґрунтування щодо створення ПЗФ на ділянках, які готові віддати самі землекористувачі. На превеликий жаль, більшість пропозицій виявилась несумісною з уявленнями природоохоронців про пріоритетні природні території області. Відповідно, більшість запропонованих «невгідь» не отримали заповідного статусу (як і більшість цінних територій, запропонованих замість них науковцями). Таким чином, вкотре підтвердилась думка про хибність «адміністративного» принципу створення об’єктів ПЗФ. Натомість Держуправління і далі продовжує слідувати за цим курсом. Зокрема, після надходження клопотань про створення нових об’єктів ПЗФ, Держуправління не погоджує їх, а надсилає землекористувачам для з’ясування їхньої думки. У разі ж відмови землекористувача погодити створення об’єкта ПЗФ, не погоджує і Держуправління.
26
