Природно-заповідний фонд Київської області
Перші природні території, де було обмежено, або повністю заборонено діяльність людини, з’явились багато сотень років тому. Причини цього були як релігійного характеру, так і суто утилітарного, наприклад збереження мисливських ресурсів. Князі та поміщики забороняли мисливство і рубки на привабливих територіях, які їм належали.
У наш час території набувають охоронного статусу переважно для збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угрупувань та екосистем. Незважаючи на те, що в ХХ сторіччі виникли й інші механізми охорони природи – червоні книги, плани дій по збереженню окремих видів, екологічна мережа та багато іншого, природно-заповідні території лишаються головним і найбільш ефективним інструментом збереження біоти.
В Україні існує близько 8500 територій та об’єктів, які складають природно-заповідний фонд (ПЗФ) країни. Вони відносяться до різних категорій: біосферні та природні заповідники, національні природні парки (НПП) та регіональні ландшафтні парки (РЛП), заказники, заповідні урочища, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади та зоопарки. Останні чотири категорії хоча й включають в себе штучно створені об’єкти, але в комплексі вони нерідко відіграють важливу роль у збереженні рідкісних видів тварин та рослин.
Незважаючи на довгу історію створення сучасної мережі ПЗФ, її розвиток ще далеко не завершено, функціювання заповідних територій зіштовхується з багатьма проблемами і потребує докорінного вдосконалення. По-перше, загальна площа природно-заповідного фонду України складає трохи менше від 7 % її території, в той час, як в розвинутих країнах її частка сягає 15—20%. По-друге, інформація щодо багатьох об’єктів ПЗФ дуже застаріла та неповна. Для деяких об’єктів навіть відсутні відомості про їх точне розташування. По-третє, більшість територій ПЗФ взагалі не відображено у державному земельному кадастрі, тобто з точки зору земельних відносин, вони не існують. Важливою проблемою також є те, що населення України, як правило, не має доступної інформації щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду, і не розуміє з якою метою вони створюються. Широко поширене хибне уявлення, що території ПЗФ цілком заборонені для відвідування та будь-якої діяльності, нерідко стають причиною опору місцевого населення
4
