хазяйству и нашымъ выноградарямъ та хлиборобамъ. Товарыства ти, або синдикаты, дуже намножылысь у насъ. А въ наши часы доводылось кожному про себе дбаты самому: — звисно, важко було дуже. Немало положылы праци коло саду мои батько й маты: кожный кущъ воны обкопувалы, або сапувалы; пидризувалы на йому виття, прывьязувалы до тычыны такъ, щобъ ягоды не ховалысь видъ сонця. Батько покопавъ ровчакы, щобъ дощова вода по нымъ розбигалась на увесь садъ. Та ще двичы або й трычы на лито робылы велыку полывку всього саду водокачкою. Весною щепылы кущи, щобъ не ледащила порода. Такъ и выпещувалы солодки буйни ягоди, працюючы коло выноградныка литомъ и зимою. Писля Петра якъ почне цвисты, — отъ насъ страхъ и бере: не дай Бигъ витеръ пидійметься, здмухне зъ квитокъ весь пылъ, або пидуть дощи та змыють його. А якъ стоятыме тыха, ясна, гаряча погода, оттоди выноградъ добре цвите, добре й завъязуеться. Ще трывожымось уси въ серпни, колы на выноградъ завше якась хвороба нападае: винъ перестае росты, вьяне, лыстъ на йому жовкне. У насъ стари люде такъ и кажуть: хто бачывъ виноградъ у серпни, той бачивъ и його страждання! Тилькы къ вересню ягоды зовсимъ поналываються, пропечуться сонцемъ, мовъ сахарни стануть. Ну, тоди вже диждалыся мы своихъ веселыхъ жнывъ, готуйте возы, мыйте кошовкы, гострить ножи и ножыци, скликайте робитныкивъ. Тоди вси въ насъ заробляють,
