Сторінка:Сільський театр №7 (1926).pdf/6

Олесь Ясний.

---

На стерні

Комедія на 3 дії

Вищий Репертуарний Комітет п'єсу до вистав дозволів о 27-VIII 26 року.

Дійові особи.

Захарко, — селянин-незаможник, 40 років. Марта, — його дружина. Уляна, — їхня дочка. Гордій, — сусіда, літній чоловік. Макітра, — сільська п'явка.

Левко,— парубок з комуни „Новий світ“. Трохим, — його товариш. Полікарпович, — базарний крамарчук. Марія Семенівна, — його кохана.

Хлопці, Дівчата, Чоловіки

Дія перша

Село. Вулиця. Праворуч подвір’я Захарка Лободи, тином на вулицю. Перелаз, ворота. У подвір’ї хата, — повітки, клуня; далі — садок.

Жнива. Вечоріє. Захарко недалеко хати клепле косу. У подвір'ї порається. Марта Вулицею важно сту­паючи йде Макітра. Зупиняється біля Захаркового двору, дивиться на подвір’я.

Макітра. Помагай-бі. Захарко. (Подивився, — не то не впізнав, не то не дочув, клепле далі). Макітра. Не чуєте? Боже поможи, кажу. Захарко. (Знов дивиться, встає, підходить до тину).. А я дивлюсь, наче-б... Макітра. Вже й не добачаєш? Захарко. Де там! Очі чогось застила. Здрастуйте... Макітра. Так, так! Як припече — до Петровича, а як вродило —„застила“ . Здра­стуйте. Багатієте? Захарко. А як же? Багатіємо. Багато де чого треба-б оце... Макітра. (Лукаво). Треба-б... Саме по-совецьки. Он і совецька власть говорить, що їй треба, а тим часом...

Захарко. (Перебиває) Скоро робиться — сліпе родиться. Чули! Помаленьку міц­ніє. Макітра. Ото-ж я й кажу... Не задержуй, голубчику. Вродило—віддай. Захарко. Е-е, Петровичу. На мене то вам гріх гніватись. Та й винен я вам скільки? Макітра. Мало може? Захарко. А то багато? Макітра. Добрий гендель. Оранка—раз, волочіння — два... Захарко. Ну, ну?.. Макітра. От і ну. Дванацять пудів гони. Захарко. (Замахав руками). Та що ви, Пет­ровичу! Схаменіться! Оранка—вісім? Макітра. Вісім.

4