— Не даруй сего, що не твоє.
— Не дарую, але даю обітницю на будуче і ручу за ню лицарським словом. Отже вибирайте: або зложити князеви рахунки з опіки і забрати ся з Розлогів, або менї віддати дївку, і затримати посїлість…
Рогатина висувала ся поволи з рук княгинї. По хвили упала з бренькотом на підлогу.
— Вибирайте — повторив Скшетуский — авт пацем, авт беллюм!(або мир, або війну).
— Щастє се — сказала вже лагіднїйше Курцевичева, — що Богун поїхав з соколами, не хотячи дивити ся на вашмосця, бо він вже вчера підозрівав. Ицакше не обійшло би ся ту без розливу крови.
— Мосця панї, і я ношу шаблю не на тоє, щоби менї лиш пояс обтягала.
— Подумай однак вашмосць, чи се полїтично зі сторони такого кавалєра, щоби, війшовши по доброму до дому, так на людий наставати і брати дївку силоміць, так якби з турецької неволї?
— Так годить ся, коли мала бути проти волї запродана хлопови.
— Того васць про Богуна не говори, бо він хоч не має родичів, то прецї се великий войовник і славний лицар, а нам знаний від дитини і в дома так якби кревний. Для него се однаково, чи відібрати єму сю дївку, чи єго ножем пхнути.
— Мосця панї, менї час в дорогу, отже вибачайте, що аще раз повторю: вибирайте!
— А що, ви сини, скажете на таку покірну просьбу сего кавалєра.
Булиги споглядали по собі, тручали ся ліктями і мовчали.
Вкінци Симеон промуркотїв:
— Кажеш бити, мати, то будемо, — кажеш дати дївку, то дамо.
Бити зле і дати зле. Опісля звертаючи ся до Скшетуского:
— Припер-єсь нас васць до стїни, хоч тріснути треба. Богун шалений чоловік, готов поважити ся на все. Хто нас охоронить перед єго местию? Сам згине, але нас перше погубить. Що нам робити?
— Ваша в тім голова.
