Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 63 —

Молоді Курцевичі почали тріскати палцями і розглядати ся по стїнах за збруєю, а намісник говорив:

— Погани! загарбалисьте посїлість сироти, але нїчого з того. За день вже князь буде про се знати!

Почувши се, княгиня кинула ся в зад кімнати і вхопивши рогатину, йшла з нею до намісника. Князї також, вхопивши, що котрий міг, сей шаблю, той кинжал або ніж, оточили єго півколесом, віддихаючи тяжко, як стадо розшалїлих вовків.

— До князя підеш? — кликали княгиня — а знаєш ти, чи живий звідси вийдеш? чи се не твоя послїдна година?

Скшетуский зложив руки на грудях і анї оком не моргнув.

— Вертаю з Криму, як княжий посол, — сказав, — нехай менї ту хоч волосок з голови впаде, то за три днї з сего місця і попелу не лишить ся, а ви погниєте в лубнянських льохах. Чи є на сьвітї сила, щоби вас могла охоронити? Не грозіть, бо вас ся не бою!

— Згинемо, але ти згинеш перше.

— Як так, то бий, ось моя грудь.

Князї з материю тримали все вістря справлені проти грудий намісника, але сказавбись, якась невидима сила повздержувала їх руки, якби ланцухами. Сопіючи і скрегочучи зубами, рвали ся в безсильній злости, але жаден не вдарив. Бояли ся Вишневецького.

Намісник став паном ситуациї.

Безсильний гнїв княгинї виляв ся лишень потоком зневаг.

— Лапцярдюго! голодранче! забагло ся тобі княжої крови — але нїчо з того! Кождому віддамо, аби лиш не тобі, а сего нам і сам князь не може розказати.

На се пан Скшетуский:

— Не пора мені виводити ся з мого шляхотсва, але так думаю, що ваше князївство моглоби за ним носити мечик і щит. Впрочім, коли хлоп був для вас добрий, то я лїпший. Що до мого маєтку, то і сей може піти з вашим на взаводи, а що говорите, що менї не дасьте Єлени, то послухайте, що вам скажу: і я лишу вас в Розлогах і не буду жадати рахунку з опіки.