Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 62 —

терию, котра станувши перед Скшетуским спитала:

— Про яку справу хочеш вацьпан говорити?

Намісник впялив в ню свої бистрі, майже суворі очи, і сказав:

— Вибачте їмосць, і ви, молоді князї, що поступаю против звичаю, і замість говорити через послів, сам говорю про таку справу. Але що инакше не може бути, проте без довшого проволїканя представляю їмосци панї і іхмосцям, яко опікунам, мою покірну просьбу, щобисьте зволили віддати менї княжну Єлену за жінку.

Колиби в тій хвили, в часї зими, грім вдарив на майданї в Розлогах, то меньшеби зробив вражінє на княгиню і єї синів, як сї слова намісника. Через хвилю дивили ся здумілі на говорячого, що стояв перед ними випростований спокійний і гордий, неначеби не думав просити, але росказувати, і не вміли знайти слова відповіди, аж княгиня почала питати:

— Якто? васць? о Єлену?

— Я, мосця панї — і се є мій невідкличний намір.

Наступила хвиля мовчаня.

— Чекаю на відповідь їмосць панї.

— Вибач вацьпан — відповіла, прийшовши до себе, княгиня, а єї голос став сухий і острий, — хоч се велика честь для нас, просьба такого кавалєра, але з того не може нїчого бути, бо Єлену я вже приобіцяла кому другому.

— Подумай лишень вацьпанї, як дбайлива опікунка, чи се не було проти волї княжни, і чи я не лїпший від сего, котрому єї вацьпанї приобіцяла.

— Мосцї пане! Хто лїпший, то моя річ. Можеш бути і найлїпший, нам се не робить жадної ріжницї, бо тебе не знаємо.

На се намісник випростував ся єще більше, а єго зимний погляд став острий як ніж:

— Але я вас знаю, зрадники! — гукнув. — Хочете кревнячку віддати хлопови, щоби вас лишень лишив в посїданю не правно забраного маєтку…

— Ти сам зрадник! крикнула княгиня. — Так то платиш за гостину, таку то маєш вдячність в серцю? О гадино! Щось за один? звідки ся взяв?