росла ненависть. Бог є оден!
Намісник не міг сеї ночи заснути. Ходив по кімнатї, дивив ся на місяць, і через голову пересували ся єму ріжні думки що до будучности. Зрозумів тепер гру Булигів. Колиби княжну взяв який сусїдний шляхтич, тоби упімнув ся за Розлоги і мавби слушність, бо Розлоги належали до неї; а може би єще зажадав рахунків з опіки. З тої причини постановили Булиги віддати дівчину за Богуна. На саму думку про се, пан Скшетуский затискав кулаки і руками шукав шаблї. Отже рішив ся не допустити до сего, і чув ся досить сильним, щоби се зробити. Прецї опіка над Єленою належала і до князя Вишневецького, раз тому, що Розлоги були дані старому Василеви князями Вишневецькими, а по друге, що сам Василь писав з Бару лист до князя і просив о опіку над Єленою. І тілько в наслїдок навали публичних справ, воєн і ріжних підприємств, склало ся, що воєвода не міг до тепер вглянути в справу опіки. Але вистарчить сказати єму одно слово, а вимірить справедливість. Вже розвиднювало ся, як пан Скшетуский кинув ся на постїль. Спав твердо, і як пробудив ся, мав вже готову постанову. Повбирали ся отже скоро з паном Льонґіном, тимбільше, що вози вже чекали готові, а жовнїри пана Скшетуского сидїли вже на конях готові до відїзду. В гостинній кімнаті посол покріпляв сили поливкою в товаристві Курцевичів і старої княгинї; лишень Богуна не було; не знати: чи єще спав, чи відїхав?
Покріпивши ся, пан Скшетуский сказав:
— Мосця панї! Час утїкає, за хвилю треба нам сїдати на конї, отже нїм подякуємо вдячним серцем за гостинність, маю я ту важну справу, про котру хотївбим кілька слів поговорити на осібности.
На лици княгинї відмалювало ся здивованє; глянула на синів на посла і пана Льонґіна, якби хотїла відгадати з їх облич, о що ся розходить, і сказала з очевидним занепойоєнєм:
— Служу вашмосцї.
Посол хтїв вставати, але не позволила єму, і перейшли до сїний, покритих оружєм і зброєю. Молоді князї станули в рядї за ма-
