(Отъ хлопыць звычайный)
Щобъ несердыть Зализняка
Покинувъ Оксану.
Ляхивъ конча — зъ Зализнякомъ,
Часомъ наизжае
Вряды-годы, — та вдвохъ соби…
Ну це всякій знае!…
Вернимосяжъ до свяченыхъ.
Що воны зробилы?
Чи вси воны ще якъ бритва,
Чи перещербилы,
Хочъ вамъ, знаю, и остыло
На кровь, та на слёзы
Дывитыся, а Оксани;
Оксани небози
Ій ажъ нудно, бо Ярема
Весилля гуляе,
Зъ ножемъ въ рукахъ, на пожарахъ,
Вона выглядае
Допивночи, а иноди
Помолыця Богу,
Тай спать ляже, одна соби…
Умеръ бы ей Богу.
