Я сотворив собі свій світ.
Праворуч мене синє поле і чорні скиби і білий плуг і пісня і піт солений.
Ліворуч чорна машина, що з червоного рота проклоном стогне.
А в серці моїм мій світ шовком тканий, сріблом білим мережаний і перлами обкинений.
У своїм царстві.
|
|
Буду свій світ різьбити, як камінь.
Слово своє буду гострити на кремені моєї душі і, намочене в труті-зіллю, пускати буду наліво…
І слово своє ломати буду на ясні сонячні промінчики і замочу його в кождій чічці і пускати буду направо.
А свій камінь буду різьбити все, все! Аж на могилу свою його покладу, як мертву красу.
А вишня в моїх головах візьме всі мої болі на свій цвіт.
|
|
А в своїм світі я жию, жию!
Як безумний бриду хмарою своєї фантазії.
Сто раз розпускаю сили своєї душі, аби далекими світами відшукали мені щастя моє.
По тихім ставу моєї минувшини пливуть неводи сердечних моїх бажань, аби виловити всі ясні хвилі життя мого.
Але неводи рвуться і не годні нічого зловити.
