СКІН
Як глуха осінь настала, як з ліса все листя обпало, як чорні ворони поле вкрили, та тогди до старого Леся прийшла смерть.
Умирати би кождому, смерть не страшна, але довга лежа — ото мука. І Лесь мучився. Серед своєї муки він то западався в якийсь другий світ, то виринав з нього. А той другий світ був болючо дивний. І нічим Лесь не міг спертися тому світові, лишень одними очима. І тому він ними, блискучими, змученими, так ловився маленького каганця. В'язався очима, держався його і все мав страх, що повіки запруться, а він стрімголов у невидіний світ звалиться.
Перед ним на землі сини і доньки покотом поснули, не могли тілько ночей не спати. Він держався каганця всею міццю і не давався смерті. Повіки великим тягарем зайшли понад очі.
Він видить на подвір'ю багато малих дівчат, кожда в руці жмінку квіток тримає. Всі глядять ід могилі, смерти виглядають. Потім всі очі повертають на нього. Хмара очей, синіх і сивих і чор-
