не покладе — лунав його голос по зелених травах.
— Бодай же вас, тату, земля не прожерла!
І ще скорше пішов. Минув сільські поля, поминув ще два села і з горба побачив місто, що вилискувалося проти сонця, як змій блискучий…
|
|
Всі дивувалися його силі і боялися. Жиди не потручували, а робітники не побирали на сміх і не робили збитків. Шпурляв міхами, як галушками. Отак день від дня то з брики до шпіхліра, то зі шпіхліра на брику.
— Хребет ми тріскає від тих міхів!
— Пий горівку, та затерпне.
І справді від горілки хребет затерпав, якби рукою відняло.
А в неділю і свята йшов з товариством до шинку. Тоті шинки стояли за містом, між селом і містом. Хто не мав уже примістя в селі, той вандрував насамперед тут, а хто не мав що в місті робити, то вертався також сюди. Бо то не було ані село, ані місто.
Бували там забави по тих шинках!
Зразу пани з міста перед водили. Розповідали про свої давні достатки, про то, кілько з цісарської каси щопершого грошей побирали, які шати носили. Мужики слухали, частували горілкою з великої пошани. Але як трохи підпилися, то виломлювалися з-під їх моральної власти і тоді панам приходилося круто.
