Отець парох, як лошак, побіг до хати, аби комісар його не запримітив.
— Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село, припрячте в покою та готовте ліпший обід.
— Вже ті ляшки мають добрий апетит…
Учитель низько поклонився комісареві і сказав „падам до нуг“, бо не боявся, щоби пан комісар загостив до нього.
|
|
Коло громадської канцелярії війт з байратом очікували комісаря. Війт каже:
— Люде добрі, я цему не вітримаю, стара від хати відгонит, а діти голюкают, як на пса. Нема спокою ні вдень, ні вночи. Давай їм їсти, давай горівки; ходи з ними по селі за бунтівниками, шукай ґверів, шукай письмів з Відні, розкопуй землю та шукай зради на Польщу. Взимі двері не запираютси, так шо стара замерзає на печи. Пошукайте собі другого віта, бо я довше не годен цей тєгар двигати. От, видите, вже їде; бодай єго шлях трафив!
— Віте, а де люде? Я ж наказував вам, щоби всі зійшлися коло канцелярії.
— Я через десятників розказав людем приходити, може ще посходєси.
— Мужик все дурний; як платити, то він хапає книжку з-під сволока, ховає в пазуху та днями вичікує, аби податок заплатити; а як гроші брати,
