висох та й дідичність також. А тут ліс росте і дідичність. Через то цей кутик, перед вікнами в мене, дивний є, розпроцесований, розжертий, щодня ліцитації, бо такої зажертости між властями і мужиками я не тямлю. Селяни всі ненавидять від маленького урядничка аж до великого, я того, що тепер, ніколи не бачив. Йде боротьба безпощадна і отаку вам забавну історію скажу: Я вже і очей добрих не маю, але дивувало мене то, що майже щодня бачу вулицями людей святочно вбраних. І хлопці і жінки і діти. Чи пам'ятка, чи яке церковне свято, забогато свят. Питаю свого старого сусіда: „Даниле, а кажіть, чи таких багато свєт у нас настало?“ — „Ге, пане навчитель, такі свєтошні чєси настали, бо видите приходє з дзвінками пани та всю одежину хапают, котра добра, а коло церкви стоїт наш вартівник. Як лиш вздрит бричку з панами то біжит щодуху на цей кутик. Все, шо жиє, кидає з рук роботу і вбираєси в свєтошне, а на постели та й на лаві все дрантє стоїт так, шо пани то в руки не хотє брати. Отож пани спаціруют та й мужики спаціруют, та й таких свєт у нас кілька раз на тиждень, бо Бог знає до кого прийдут. Оден за кримінал, оден ручєв, тепер межи людьми нема рєду. Зразу то ховали в такого ґазди, шо він без мотилиці, але прийшли такі зрадники, то як напали пани на того ґазду, то вівезли відти шос сім фір найкращої одежини. А шо млинків, січкарень і возів. Зойк під небо був, але не помогло, то відтогди,
