Cтворений І. Борщаком образ українського козака на службі Франції є міфом і в першій його частині, оскільки молодший Орлик ніколи не був козаком, а — річпосполитським, значною мірою офранцуженим, шляхтичем і, частково, в другій частині, бо служив він не тільки королю Франції, але й водночас королю Польщі. Отож справжня наукова проблема полягає не в тому, ким воліють вважати Орлика дослідники під впливом змінної кон’юнктури їхніх соціумів, а в тому, ким він сам себе вважав. Розгадка лежить у текстах самого Орлика — неоднозначних — але таким і був світогляд Петра-Григорія.
На наш погляд, ключем до розуміння історичного письменства І. Борщака є те, що праці істориків спроможні більше розказати нам про епоху, в яку вони були написані, та їхнього автора, як продукт цієї епохи, ніж про досліджуваний ним об’єкт. Тож не дивно, що опис І. Борщаком діяльності Орлика у Франції є підлаштованим під ідею одвічного обстоювання українцями їхньої державності, постає (за Оруелом) як спрямована у сферу контролю над історією боротьба за сьогодення та майбутнє українського національного проекту, відтак має всі ознаки антитези тогочасним польським і російським зазіханням на минуле земель, замешкуваних українським етносом. Сьогодні нам видається дещо поспішним наш висновок про те, що метою праці Борщака є популяризація української тематики у Франції з метою зацікавлення тамтешньої громадськості і політиків незалежністю України від Польщі та Росії[1]. Надто непевним і довгим був би для «українського Дон-Кіхота» цей шлях боротьби з стереотипами уяви французів. І хоч у Франції вийшло чимало історичних і літературознавчих розвідок Борщака, сам письменник розумів свою місію насамперед як творення у свідомості українців і в Польщі, і в СРСР певного міфічного образу минулого України, як низки послідовних змагань за державу. У передмові до синтези про Григорія Орлика він зазначав:
«Ми не раз заповідали цю працю і від літ дістаємо листи — від Ужгороду до Краснодару, звідки українці ріжних переконань домагаються оголосити врешті матеріали, що належать до цілої нації»[2].
Відбір цих матеріалів та селекцію фактів з них Борщак здійснював таким чином, що створив відповідний його свідомості — ідейного солдата Української революції — образ борця за Україну, відповідний типові революціонера XX ст. Розуміння Борщаком документів та соціального контексту їхнього виникнення не піднялося до рівня наукового, воно з самого початку було спрямоване не на відтворення свідомості людини тогочасної епохи, а на втискування певної суми документальних свідчень у ідеологічну матрицю. У відомому епістемологічно-
