винятком серед українських комуністів, які або виводилися з російського революційного руху, або ж стали комуністами під впливом Першої світової війни і революції 1917 р.) Це, серед іншого, підтверджує факт, що його перша політична організація, яку він створив з учнями української гімназії, носила назву «Драгоманівка». Під час революції він був близьким до більшовизму, а навіть вітав короткотривале встановлення радянської влади у Галичині літом 1920 р. Він був ворогом новопосталої польської держави, але не з перспективи більшості галицьких українців, як держави не-української, а навіть антиукраїнської, а зі своєї власної, комуністичної. Для нього поразкою були не так українські національні змагання — до яких він ставився з певною дистанцією — як провал спроби поширити більшовицьку революцію на Захід, і відповідальність за цей провал почасти несла польська держава, яка завдала поразки Червоній Армії у битві під Варшавою влітку 1920 р.
Від 1921 р. Роздольський перебував у Відні, де поєднував роботу серед комуністичних організацій з навчанням у Віденському університеті. Його докторська дисертація постала на перехресті політичних й академічних зацікавлень. Це була робота на тему «Маркс, Енгельс і проблема недержавних народів» (1929)[1]. Він написав він її під керівництвом австромарксиста Карла Ґрюнберґа (до речі — одного з хресних батьків повоєнної франкфуртської школи). Робота відображала характерну тенденцію австромарксизму, а власне його намагання інтегрувати національне питання у теорію марксизму. Національне питання було Ахіллесовою п’ятою марксизму, й австромарксисти пробували подолати цю слабкість, не зупиняючись перед критикою Маркса — доказом чого, зокрема, була докторська праця Роздольського.
Слабкість марксизму у національному питанні мало виразний практичний вимір. Це, серед іншого відобразилося у складних стосунках між українським національним марксизмом зразка Скрипника, Шумського та КПЗУ, з одного боку, та Сталіним і його кишеньковим Комуністичним інтернаціоналом, з другого. Роздольський був активним учасником цих дискусій, і підтримував своїх українських колег з КПЗУ — т. зв. «васильківців». Однак сам до КПЗУ він формально не належав, оскільки був виключений з неї у 1924 р. за порушення дисципліни — відмову покинути наукову роботу у Відні й повернутися до Львова й взятися до партійної праці. Пріоритети Роздольського мали інтелектуальний характер, і як дослідник марксизму він втішався високою репутацію серед лівих кіл як на Заході, так і на Сході. Доказом цього був, серед іншого, факт, що у 1926–1931 рр. Роздольський був членом-кореспондентом московського Інституту Маркса й Енгельса, яким керував інший відомий марксист і біограф Маркса Давід Рязанов. Роздольський збирав архівні матеріали для повного академічного видання творів Маркса й Енгельса (Marx-Engels-Gesamtausgabe (MEGA)) аж поки цей проект не був закритий Сталіним у 1931 р.
Роздольський був вимушений покинути Відень у 1934 р., після встановлення там профашистського режиму Дольфуса, і повернутися до Львова. Тут його
- ↑ Rosdolsky R. Das Problem der geschichtslosen Völker bei K. Marx und Fr. Engels. — Wien 1929. — S. 81 (Dissertation an der Rechts- und Staatswissenschaftlichen Fakultät der Universität Wien).
