тику оружних повстань і політику зривання з середини. Ми навчились шанувати в більшовиках провідників світової революції, котрим за се мусимо пробачити не одно з того, що нам боком вилазить, тим більше, що наші власні помилки оправдують не одно в їх упередженнях і помилках в відносинах до нас»[1]. Зрозуміло, що «Борітеся-поборете» читалося не лише членами власної партії, а й ретельно вивчалося у Харкові та Москві. В умовах переходу до політики коренізації (українізації) та підготовки до створення СРСР на загальних зборах ВУАН 31 грудня 1923 р. М. Грушевський заочно був обраний академіком по кафедрі історії українського народу, а 7 березня 1924 р. повернувся до Києва.
В Радянську Україну Грушевський приїхав не сам, а в оточенні групи молодих есерів, його співробітників у Закордонній делегації УПСР та Українському соціологічному інституті, серед них був і П. Христюк[2] відомий своєю роботою в Центральній Раді, Генеральному секретаріаті, в декількох складах уряду УНР. В еміграції він працював одним із співредакторів «Борітеся-поборете», а також написав «Замітки і матеріали до історії Української революції» в чотирьох томах, які вийшли у Відні 1921 р. як перше видання серії «Українська революція. Розвідки і матеріали», започаткованої Українським соціологічним інститутом. Очевидно не випадково праця дістала таку назву. Перебування на посадах генерального писаря, державного секретаря, міністра дозволило Христюку зосередити в своїх руках велетенський документальний масив, в якому відбилось головне річище революційних подій 1917–1919 рр. Документи, щедро цитовані в основному тексті, а також в примітках і додатках, складають основу роботи, тоді як авторський текст більше схожий на коментар, ніж на розлогий наратив. Незважаючи на скупість розповідного тексту, небажання робити узагальнюючі висновки[3] легко вгадується партійність автора, його народницький, есерівський світогляд. Головними героями його наративу є народні маси, селяни, робітники, солдати, створені ними інститути, об’єднання, партії. Революція сприймається і подається П. Христюком як потужний каталізатор національного руху, подія, яка викликала «надзвичайний ентузіазм в самих широких колах українського суспільства» та підштовхнула «тисячі свідомих, працьовитих рук до національно-культурницької праці»[4]. Христюк вважає, що Українська революція була самодостатнім осібним явищем, яке розвивалось «по своїх власних законах, хоч і під впливом загальноросійської революції у всіх фазах останньої»[5]. Найвищої оцінки, на його думку, заслуговує перший етап революції, пов’язаний з утворенням та діяльністю Центральної Ради. В цей період
- ↑ Там само. — С. 234.
- ↑ Власне повернення есерівської групи не було одночасним, П. Христюк приїхав в Україну дещо раніше за М. Грушевського, у 1923 р.
- ↑ Як приклад наведемо завершальний абзац першого тому праці. Автор пише: «Не зараз і не тут дати правдиву оцінку довершеним українським народом в цей період його боротьби за краще існування ділам. Були і в цей час помилки, але досягнені результати, безумовно, покривають їх, свідчачи про великі творчі сили пробудженого до нового життя українського робітника, селянина і солдата». Див.: Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917–1920 рр. — Нью-Йорк, 1969. — Т. 1. — С. 121.
- ↑ Там само. — С. 15.
- ↑ Там само. — Т. 2. — С. 75.
