Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Грушевський робить під переконанням, що «реальний розвиток революції відкидає нас від шаблонів новітньої європейської демократії назад до ідей і бажань нашого старого народництва, яке при всій своїй романтичній закрасці мало під собою, як тепер виявляється, досить твердий грунт реальних умов і традицій, в яких сформувалось життя нашого народу та його домагання»[1].

На переконання історика спочатку українські політики не усвідомлювали всю глибину революційних перетворень, а тому намагались «якнайскорше вивести свій край з стадії революції в стадію конституційної, парламентської еволюції та в її рамках вести соціалістичне будівництво»[2], а між тим революція призвела до «величезного перевороту, який твориться й росте в житті, в усіх сферах його», а старі форми «буржуазного життя» відмирають, зникають, гинуть, тому «розум наказує братись до нових форм даних життям»[3]. Отже, Грушевський за Українську радянську республіку. Він обережний в прогнозах, яким буде її внутрішній устрій, але передбачає, що в основу його ляже принцип самоврядування окремих одиниць, наприклад «земель», проектованих законом Центральної Ради 1918 р. Грушевського хвилює проблема чи Україна має бути унітарною, чи федеративною. Відповідаючи на це питання він висловлюється за сполучені штати України. Тим самим, пише він, «відпаде питання про спеціальне становище країв, котрим історичні умови надали відмінну етнографічну, економічну чи культурну фізіономію, як,скажімо, Крим, Бесарабія, Галичина чи які інші»[4].

Ще одна проблема, мимо якої не може пройти Грушевський, проблема державних зв'язків між Україною і Росією. Він свідчить, що українські народники ніколи не були прихильниками «незалежності в ходячім, вульгарнім розумінні цього слова». Обставини, пов'язані з брутальним нападом більшовиків на УНР, змусили дати відпір нападникам, «вилились в домагання повної самостійності і незалежності України». Це гасло не було неминучим, на думку Грушевського, однак в силу реалій революції це гасло пішло в широкі народні трудові маси, облилося кров'ю чесних і добрих синів українського народу, а кров — не вода, і не забувається легко. Ні партія українських есерів, ні жодна інша соціалістична українська партія, очевидно, не пристане на те, щоб Україну трактовано як московську провінцію або московську колонію, щоб нею під яким би то не було гаслом правили з Москви, як це було при утвердженні радянської влади в Україні 1918, 1919 та 1920 рр. Тому, переконаний Грушевський, Україна має бути вповні автономною, а ще краще не чіпати її незалежності. Питання про конфедерацію чи федерацію — се річ майбутнього, коли се дражливе питання про стосунки двох радянських республік може бути розв'язане в простий спосіб входження їх обох до федерації соціалістичних республік Європи. Нарешті Грушевський протягує руку примирення більшовикам, пише, що «ми відкидаємо боротьбу з Совітською Росією, з комуністами-більшовиками, явну і тайну: так-

  1. Грушевський М. С. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991. — С. 227.
  2. Там само. — С. 228.
  3. Там само. — С. 229.
  4. Там само. — С. 231.