національний характер революції, необхідність боротьби з російським централізмом та імперіалістичною шовіністичною державністю сприяв творенню єдиного українського національного фронту, який об’єднував і соціалістичну демократію, і дрібнобуржуазні національні елементи. По мірі того, пише П. Христюк, як національні здобутки ставали «все більш реальними і справа національного визволення наближалася до свого кінцевого позитивного розв’язання», соціальні домагання мас почали брати гору над національними. У зв’язку з цим ліва частина української революційної демократії розгорнула досить різку критику поміркованої соціально-економічної політики Центральної Ради, а єдиний національний фронт почав слабнути. Українська соціалістична демократія «виробила в процесі революції власні методи боротьби за соціально-економічні ідеали українських працюючих мас, одмовившись від безкритичного наслідування і перенесення на Україну методів московської революції»[1]. Христюк вважає, що Центральна Рада і Генеральний Секретаріат, хоча й відставали від розвитку революційних подій, проте «не стали всупереч йому». Жовтневий більшовицький переворот, на думку Христюка, спочатку позитивно вплинув на розвиток Української революції, пришвидшивши процес класової боротьби. Однак більшовицький централізм, намір більшовиків поширити свою владу на Україну призвели до того, що «московська соціалістична революція все більше тратила в своєму позитивному значенні для України, набираючи значіння контрреволюційного»[2].
Наступний період П. Христюк вважає трагедією Української революції, пов’язуючи її (трагедію) насамперед з розгортанням українсько-більшовицької війни. Ця війна, переконує П. Христюк, «не могла віщувати нічого доброго тільки що відродженій, неорганізованій, не зміцненій, без армії й фінансів, без сталих і досвідчених апаратів державного управління, бідній інтелігентськими національно-свідомими силами Україні»[3]. З приводу винуватця, призвідця цієї війни обережний і скупий на висновки Христюк пише дослівно так: «Хто завинив в цій війні більше — Центральна Рада з Генеральним секретаріатом чи Рада Народніх Комісарів — скаже суд майбутніх поколінь"[4]. Очевидно в такий спосіб автор покладав частину вини і на українську сторону, хоча і вважав її такою, що оборонялась від агресора. Саме ця війна, на думку Христюка, стала причиною проголошення самостійності УНР, а також серед її «здобутків» «знайшли своє місце “сепаратне” заключення миру УНР і потім німецька “допомога”, яку дорого оплатила українська і російська революція»[5].
Як і М. Грушевський, П. Христюк вважав гетьманський переворот і режим насамперед справою рук німецьких генералів, до якої приєдналися «капіталісти з російськими офіцерами-добровольцями та дрібна українська буржуазія»[6]. Схоже, що стаття М. Грушевського «Світова війна і революція» стала для Хрис-
