Хочу похоронити решту снів та мрій, щоб завтра стати сильною на труд життя, на бій…
|
|
Бібрка, місто на полудневому сході від Львова. Саме місто в долині над Білим Потоком, але кругом узгіря — та великі ліси… Узгіря ті неначе переорані глибокими ярами потоків, що прямують на полуднє до Дністра. Любуюся, тішуся сонцем і гарним видом, дійсно наче швейцарським… І так бажається мені задержати сонце, щоби при його світлі побачити і саму Бібрку; так воно, заки ми зїхали в долину, зайшло нам в селі Хлібовичах іще перед Білим Двором.
Тіні і мряка окривали місто.
Так і добре, що не побачила я перший раз міста в освітленні, а ще після такого гарного, соняшного дня, повного вражінь на лоні природи…
Наскільки околиця чудова, настільки місто погане. На передмісті трапляються ще гарні домики міщан посеред лук та над потоком, але весь ринок, густо забудований, без симетрії, зі своїми старими, почорнілими каменицями, без ніякої зелені — не має ніякої принади.
Я просила листом управителя школи, щоб найшов мені хату. На жаль, він вибрав її якраз у ринку, в першій, крайній камениці Бавмвальда, де крім склепу з одягами та инших склепів нічого не було, ніхто не мешкав.
