Минає перший тиждень мого учителювання.
О, скільки мрій, плянів, приготовання, надій, незнаних вражінь, хоча, правду кажучи, тиждень дармування, бо години сходять тільки на познайомленню з дітворою.
Праці буде багато. Діти дуже слабо читають… Довідуюся, що ця кляса лишилася по моїм хорім попереднику, в моїй відсутности розділена на два відділи, з котрих сильніщих вибрав собі пан Гордієнко… Ось і протекція!
Можна було зразу впімнутися за справедливий поділ — та святий спокою, гаразд з тобою! — не хочу колотнечі; пару місяців труду — і діти знатимуть, що повинні знати.
Бажаю мати час так поділений і виповнений, щоб відчувала, що в кожній хвилині роблю щось корисне. Але чим більше заглиблююсь думками у званні, що розгорнулось передо мною, тим більші труднощі бачу в ньому, чим більше застановляюся над його важністю, тим ясніще бачу свій недосвід, але сє тільки додає охоти й нових сил до сумлінної праці над собою. О, се вже не лєкція літера-
