готових моделів, — тільки вони — сміються з тих, котрі не можуть усе зміняти одягу як до моди, або з тих, що намагаються відійти від моди та вбираються відповідно до своєї роботи або до свого хисту; хочуть творити щось індивідуальне, гарне… Але на ляльки нема чого й гніватися.
Одначе панна Жоля не розуміла моїх слів, не проявляла творчости хоч би в царині моди.
— На віщо думати самій, коли є готові „фасони“.
Нечайно, щоб більше про моду не говорити, просить мене написати листа для неї — до її нареченого.
— Не вмію сама написати. Пробувала зразу взяти дещо з листів Корженьовського; він чудові пише — хоч би ті до Авґуста в „Spekulant-і“, але мій наречений знає літературу — і штука не вдалася.
— Біла листова карта перед вами на столику в такім гарнім, теплім сальонику, — — свобода думок, безжурність — і ви не знаєте, що писати до нареченого? Хоч би й найдрібніщим письмом писати, ще б чотири сторінки за мало, щоб усе сказати, чим серце переповнене.
— Нареченого не кохаю. Я кохала иншого, але мамця його не апробувала тобто — не самого кохання, тільки подружжа. Автім мамця до вибору не мішається. В неї одна умова; щоб наречений скінчив університет. Мені вже тепер однаково, все бай-
