О, як би пісню вдать палку, вітхненну,
Що мілїони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Як би!… Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнївами, битим стидом, —
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засьяєш у народів вольних колї,
Труснеш Кавказ, впережеш ся Бескидом,
Покотиш Чорним Морем гомін волї,
І глянеш як хозяїн домовитий
По своїй хатї і по своїм полї.
Прийми-ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний;
Твоїй будущинї задаток слїзми злитий,
Твойому ґенїю мій скромний дар весїльний.
Д. 20 липня 1905.
