зараз не бачити їх сповненими. Цілими днями мовчав, сидів у заперті й переносив пекольні муки, силуючись нічого не думати, нічого не бажати.
Інколи перебирав у думках своє минуле від тої хвилини, коли почув писк зачарованої мухи в дереві. Що приніс йому той перстень? Якого добра зазнав від нього? Щоправда, він заспокоював його звірячі потреби, але не в більшій мірі й не ліпше, ніж би це могла вчинити служба у простого мужика. Навпаки, там на службі він хоч часом чувся вдоволений, співав, спочивав по труді, а головно — був здоров і сильний, а тепер!… Правда й те, що пізнав шмат світа й людей, та яка йому користь із цього? — Світ усюди один, бо люди одні, а пізнання людей замість щастя, вдоволення і розкоші дало йому пізнати й зазнати цілу безодню горя, терпіння, брехні та підлоти. Те знання дуже сильно підкопало його віру в людей, його охоту до життя. Але найбільш болюче для його щирого серця було те, що перстень його не тільки не давав щастя йому самому, але не позволяв йому робити добро другим, помагати терплячим і потрібним⁴⁴). Все, що перстень той давав, служило самому тільки Іванові; в третіх руках по якімсь часі щезало без сліду, мов піна на бистрій воді.
— Ні, не хочу довше жити в такім пеклі і ще й носити те пекло з собою! — сказав од-
125
