Після цього якийсь час їхали без ніяких пригод. Іван нудився щораз більше, тимбільше, що вони давно вже переїхали в чужу сторону, де люди говорили незрозумілою мовою, край був рівний та одностайний, так що й на околицю дивитися з кізлів було скучно. Тільки тисячі женців і косарів по обох боках шляху мигали довкола. І щораз частіше підхоплював Іван у своїй душі якесь дивне, неясне й несміле ще чуття, немов би заздрість на вид тих роботящих, потомлених, і невтомних людей, раз зігнутих луком при роботі, облитих потом, так що здалека видно було їх мокрі сорочки, що прилипали до плечей, то знову сидячих весело в крузі на стерні поміж снопами за полуденком.
Але прикре те чуття в душі Івана мигало тільки на хвилину і, бачилось, не лишало по собі ніякого сліду, крім тихенького зідхання. Гірше допікала йому одностайна їзда та соняшна жара.
60
