Тодї в панів сміялись очи,
Забави по дворах гули
І лови по лїсах ішли,
Лунали співи днї і ночи.
Тодї то й раз пани були
До жартів, вигадок охочі.
А як в ту пору грали в карти!
І нинї грають, звісна річ,
І туманїють день і ніч, —
Без карт, мабуть нїщо й не варти
Забави панські. Але-ж, дїти,
Мабуть не прийдесь вам уздріти
Таких грачів, як в давнїй час!
Дукатів всипав повну чарку
І на одну поставив карту,
Програв, не глянув анї раз,
Не зблїд, не задрожав на волос,
І навіть не понизив голос.
Хиба кишенею потряс.
Воно то, дїтоньки, й не диво!
Се-ж поту нашого і мук
Плило те золотеє жниво
Сотками лїт до панських рук.
Лицарський дух, воєнну славу,
Всю ту минувшину кріваву,
Всї ті богацтва і пишноти,
Все зіпсутє і всї підлоти,
Гумори панські, лови, карти,
