II.
Цїкава річ; часи зближались,
Коли звідкіля не зирни,
Чим раз гучнїйше розлягались
Ладу нового віщуни,
Слова: свобода, рівне право…
І навіть панськії сини
Переняли ся ними й жваво
Пішли між люд і понесли
Потїху скорбним. Ба, були
І між панами два-три — люде,
Що бачили яснїйше дїло,
Хапали ся, хоч і не сміло,
Новин, бо чули, що не буде
Їм вічно панщина служить.
Та мов хто в лїсї заблукає.
Даремно груди надриває,
Даремно кличе і кричить,
Так послуху не знаходили
Слова новії у панів,
А тілько більше ще будили
Завзятє і дразливий гнїв.
Були й такїі поміж ними,
Котрі не раз перед чужими
