Виднїлись в місци не однім,
І кров лилась, — і певно смертї
Пожив би був він безталанний,
Коли-б заздалегідь в солому
Не заховавсь, і як би ми
Такому жартови страшному
Кінця не вдїяли сами.
„О-ох! Ветїть мене то пана!”
Стогнав комісар, „Ох, о-ох!
Jetzt wird eh sehn! Та кошта рана
Путе мінї за світків твох!
Тепер ше я йому покашу!”
І шкитильгаючи ступав
Опертий на молодїж нашу,
Аж зболю зуби затискав.
Го, го! Тай пан мабуть письмо
Пронюхав носом і побачив,
Що не з поклоном ми йдемо.
Чим скорше слуг у двір стягнувши
І двері на замки замкнувши
Він сам з рушницею в руцї
Став у отворенім вікнї.
Таке оружне поготовє
Комісар навіть не прибаг,
Зближивсь і рани на ногах
Показуючи крикнув: „Ах!
То є косцїнносць старогольска!
Herr Schlachziz, — то є пезхольовє
