До нього близше підійшов.
„Єґомость, — каже, — що за диво!
І ви на панщину також?
А, гарно, гарно! От правдиво,
Ви добрий пастир: де йде стало,
Туди ж і він іде. Ну, щож, —
Витайте! Ми приймем вас радо”.
Та піп, хоч голосом тремтячим,
Але з достоїнством сказав:
„Вельможний дїдич наш, як бачим,
В гуморі нинї. Бог послав
На пана радість, — слава Богу!
Молітесь, паночку, лишень,
Щоб Бог на завтрішнїй вам день
Сю радість не змінив в трівогу!”
Пан враз аж кинувсь, мов його
Шпигнув гадюки зуб затрутий.
„Що, що сказав ти, попе, що?”
„Кажу лиш те, що може чути
Спокійно всякий христянин.
На кого гордість Бог зсилає,
Так що й на Бога він не дбає,
То знак, що близько вже чекає
Отверта пропасть перед ним”.
„Ти будеш ще менї грозити?”
„Нї, ясний пане, я не грожу,
