Всміхнув ся, близше підійшов
На шлях і гучно крикнув: „Гов!”
І стали сани. Всї вклонились
Низенько. Пан усе всміхав ся.
„А що, панове, — відізвав ся, —
Хоч нинї ви не опізнились?
А може вітру хто збояв ся
І дома при бабах остав ся?”
„Нї, їдуть всї!” — сказав атаман,
Що перед паном смирно став.
„Ну, то то й є! А то б дістав!
Ей, був би битий, як той Гаман!
Скажіть ви, бурґери, менї,
Що се ви робите. Коли то
Буде вже раз спокій в селї?
Здаєть ся, вас ще мало бито,
Ато б вам жадні воробцї
У головах не цвіркотали!
Скажіть но ви, єґомосцї,
Що се ви знову загадали
Якусь присягу? Хочесь вам
Різок та буків скоштувати?
Ей, Бог не брат мій, але сам
Таку прочуханку задам,
Що й внуки будуть памятати!”
Сказав се і окинув нас
Мов ястріб оком, і немов
Попа побачив перший раз,
