ючи їх у пляшечки та заливаючи їх спіртом. Дві такі пляшечки я передав до музею І. Франка в Н. Т. Шевченка. Гуцули в Криворівні (в першу чергу п. Якібюк) звернули були увагу Батькові на „волос“, звірятко зовсім подібне до грубого волоса, грубости на 1—1.1 мм., довготи 15 цм. до 18 цм., якого багато по річках та джерельцях. Твердили, що коли випити такий волос то повстає „воло“ (ґуша). Тато назбирав тих волосів у бутилочку і завіз їх проф. Верхратському. Але проф. Верхратський не хотів вірити, щоби це мали бути живі звірятка.
В Криворівні Батько поміг Митчукам купити „ґруник“ з ліском і зате ми мали мешкати в них усі вакації. Ми й мешкали в них до самої війни. В Криворівні Батько зібрав доволі етноґрафічного матеріялу, записуючи пильно приповідки, оповідання (особливо про Довбуша) та пісні.
Це збирання етноґрафічного матеріялу мало свій вплив і на найстаршого сина Андрія і на мене. І Андрій і я збирали теж пильно. Я особливо зібрав багато приповідок та коломийок у Нагуєвичах, а цілу збірку передав за радою Батька проф. Гнатюкови до видання у Записках Т. Шевченка. На жаль видання не дійшло до завершення. Проф. Гнатюк кілька разів обіцяв повернути мені матеріял, але
