платню, що отримали на три місяці на перед. Не звикли жити помірно й тепер пускалися грабувати по селах; силоміць брали все і безпутствували. Ось так своєволив польський відділ з поручником, коли це враз застугоніли кінські копита і до села вихром упали козаки. Закипіла коротка, очайдушна боротьба. Жалібно просвистала куля коло вуха поручника, що тікав верхи до Константинова. Із сотні зостав тільки один драґон… Поручник знав добре Ярему, тож післав позначеного жовніра з докладом. Коли Ярема почув що Хмельницький ось-ось надіється хана, заколов зі злости жовніра…
Положення Яреми було розпучливе. Йому загрожував сам грізний Кривоніс. Щоб як небудь рятуватися післав пана Тишкевича до Заславського з проханням погодитися. Біля Чолганського Каменя подали собі ватажки руки на знак згоди.
Оба злучені війська взяли Константинів, бо залога в силі пять тисяч козаків подалася до Хмельницького. Ватажки взялися переглядати табор. Панове один поперед другого чванилися своїми кіньми, збруєю, футрами та самоцвітами. Усіх шабель було до стопятьдесять тисяч; дві треті цього натовпу були військовими слугами, годящими й до бою.
