ник сказав: »Я вам усю правду виявлю: Хмельницький так злякався вашої сили, що вже мав тікати, але вчера у вечері прибуло до нього сорок тисяч Татар та ще й сам хан небаром буде.«
Військо польське яке не спало всю ніч, дожидаючи нападу орди, побачило досвіта, як безчисленні орди Татар кинулися до річки і загукали хижим голосом:»Аллах! Аллах!« Це були Татари Карабчея й Татари Тимоша — пять тисяч козаків, перебраних у татарську одежу. В польськім таборі запанував незвичайний переляк, нелад був страшенний, кождий приказував і ніхто не слухав приказів. Всі бігали, ставали де хотіли, ватажки звертали вину один на другого і не знали що чинити.
Але Хмельницький знав, що своїми слабими силами не возьме табору. Треба було частину війська вивести з табору. Кинув один полк через греблю на польський табор. Проти него виступили без приказу два найкращі полки: судомирський і минський. Чорнота схрестив тільки шаблі і повернув полк назад. Шляхтичі кинулися за ним і коли станули за греблею та розсипалися, — наткнулися серед густого туману на цілий козацький корпус. Наче лебединий крик роздався могутній голос гетьмана: »3а віру, молодці, за віру!«
