то розібють та розпорошать кожду ватагу з окрема та зруйнують усе Поділля.
»Де-ж ваші гармати, що були в Немирові?«
»Загвоздили та на шляху кинули. Ніяк їх було тягнути.«
»Стану я Полякам під Ладижином, а ви тим часом попередіть усіх ватажків, одні хай до Палія перебиваються, другі за Дністер до господаря Дуки перебиваються, слушнього часу дожидають.«
»Остану з вами, пане полковнику, відворот заступати« — сказав просто Верещака. Козаки подали собі руки.
Верещака виправив своїх легко ранених виповняти наказ Абазина. Козаки подякували хозяйці за хліб сіль і почали виходити з хати. Ніхто з Ладижинців не хотів опускати своєї оселі, хоча Абазин давав свої вози. »Хоч на своїй землі кости зложимо.« Діти спали спокійно.
Порошив сніг і ніч була темна. З Немирова прибув відділ козаків у повній збруї, втомлений, але готовий до останнього бою. Уся кіннота Потоцького і Вишневецького повернула за ними. Гадка була боронити Ладижина з поза валів. Одначе Абазин не згодився.
»Валів нашими не обсадимо, бо за малі в нас сили. Тай всі міщани пропадуть.
